Друга частина інтерв’ю з Андрієм Оленчиком, заступником директора-розпорядника Фонду гарантування вкладів фізосіб (читайте першу частину за посиланням).
У попередній частині ми дізналися:
- як змінюватиметься система гарантування вкладів за європейськими правилами,
- як зростатиме гарантована страхова сума для вкладників,
- скільки заборгував Фонд перед Мінфіном та НБУ,
- як реформувати банківський нагляд.
Сьогодні ми дізнаємося про:
- «переоблік» кредитних спілок,
- механізми бейл-іну та інші механізми раннього втручання,
- причини корупції серед уповноважених осіб Фонду гарантування.
Фото: прес-служба Фонду гарантування. Андрій Оленчик
Андрій Яніцький: Чи є ризик, що ситуація з боргами Фонду погіршиться, якщо відбудеться спліт (перехід небанківських фінустанов під контроль НБУ), а Фонд почне гарантувати внески до кредитних спілок? На цьому ринку також можливі банкрутства.
Андрій Оленчик: На тлі того стихійного лиха, яке ми пережили і наслідки якого продовжуємо відчувати, це погоди не робить. По всіх кредитних спілках менше мільярда виплат. Навіть якщо всі вони одночасно збанкрутують, для Фонду це не стане серйозним фінансовим навантаженням. Це буде неприємністю масштабів середнього банку.
Зі сплітом все непросто. Щодо самої ідеї — це рух в правильному напрямку. Але як це має бути зроблено? Запропонована зараз модель викликає багато питань. Нагадаю, зараз пропонується передати нагляд за небанківськими установами до НБУ, окрім недержавного пенсійного страхування — це передаватимуть до Нацкомісії з цінних паперів та фондового ринку.
Раніше мова йшла про те, що банківський нагляд має бути виведений з НБУ у якийсь новий орган. І на його базі вже може бути створений інтегрований регулятор. Чому окремо, а не у НБУ? Бо завжди є конфлікт інтересів між функціями центробанку та банківського регулятора. А якщо згадати про захист прав споживачів фінпослуг, то ця функція конфліктує і з першим, і з другим.
Тобто запропонована сьогодні модель — це не крок, а лише півкроку вперед. Проблема у деталях. У тому варіанті, який я бачив, Нацкомфінпослуг просто закривається, його функції переходять до НБУ та Комісії з цінних паперів. Але той самий НБУ залишається з функціоналом Нацкомфінпослуг. Тобто знов потрібно буде змінювати законодавство, щоб центробанк міг регулювати небанківські ринки ефективно. Зараз все виглядає так, що в НБУ не буде повноважень, щоб очистити небанківські ринки. Що всі кредитні спілки отримують доступ до механізмів рефінансування, страхування внесків. На мій погляд, потрібно спочатку провести перевірку кредитних спілок на відповідність мінімальним вимогам, а лише після цього вносити їх до реєстру.
Фото: Юлія Березовська. Прес-центр НБУ
Я вас розумію. Навіть у звичайному магазині, коли одна зміна виходить замість іншої, проводиться переоблік.
Так, це має бути переоблік. І має бути певний перехідний період — хоча б рік. Ті, хто залишаться за бортом, повинні або цивілізовано піти з ринку, або приєднатися до більш потужних кредитних спілок. Хтось працюватиме як класична кредитна спілка — без депозитів, на звичайних паях. Це потребуватиме іншого нагляду та регулювання.
Депутатам потрібно буде прийняти цілий пакет законів — не тільки закон про НБУ та фінпослуги, а й спеціальні закони, які забезпечать цей поступовий перехід.
І ще одне зауваження щодо спліту. Окрім нагляду за фінстабільністю є другий вид нагляду за дотриманням правил поведінки на ринку. НБУ ніколи цим не займався. І з точки зору здорового глузду було б добре, якщо б інший вид нагляду робив інший орган. Так звана модель «Твін Пікс», відома в усьому світі.
Давайте щодо бейл-іну (bail-in, конвертація депозитів акціонерів та пов’язаних осіб у капітал банку). Нам відомо про таку процедуру під час націоналізації Привату. Як має працювати цей механізм за європейськими правилами?
Зараз бейл-ін передбачений статтею 41-1 Закону про систему гарантування вкладів фізосіб. Тобто ми не можемо застосувати цей механізм до будь-якого банку — лише у спеціальних випадках. Наприклад, як це було під час націоналізації Привату: 72 години Фонд робив свою справу, провів бейл-ін. Це був серйозний виклик. Але сам перелік компаній та осіб для бейл-іну готував НБУ, ми лише технологічно виконували свою справу. Я не можу коментувати, наскільки виправдано НБУ включив ті чи інші структури до цього переліку. У цьому питанні крапку поставлять суди.
У євродирективі 59 передбачений бейл-ін у процесі оздоровлення проблемних банків. Наразі статус проблемності ніяк не захищає банк від виводу з ринку, від відтоку грошей з банку. Банки у Фонд потрапляють вже “випотрошені”. Наближення до положень євродирективи передбачає, що зникає цей період проблемності як такий. Фонд входитиме у процес врегулювання проблем у банку набагато раніше, ніж сьогодні, і працюватиме або у тандемі, або паралельно з НБУ. Це механізми раннього втручання. Фонд має бути залучений у цей процес, бо він здійснює виплати вкладникам. Окрім бейл-іна там багато дуже цікавих і нестандартних новел. Роботу в напрямку гармонізації треба починати вже зараз, щоб у 2019 році закон був прийнятий. Щоб ми завжди були готові до можливої наступної кризи. Бо мені страшно подумати, які були б результати «банкопаду», якщо б не відбулося реформи Фонду гарантування у 2012 році. Це була б національна катастрофа.
Фото: Сергей Нужненко
Неприємне питання: одного з ваших співробітників затримали на хабарі…
Там, де крутяться великі гроші, там завжди окрім орлів кружляють і стерв’ятники. Людський фактор. Але водночас це була і недосконалість закону 2012 року, який запроваджував інститут уповноважених осіб, які керують збанкрутілими банками. 90% проблем, які в нас виникають з персоналом, це проблеми з уповноваженими.
Є чесні уповноважені, а є такі, які намагаються отримати матеріальну користь зі свого призначення. До 2012 року Нацбанк приймав рішення про ліквідацію банка, призначав ліквідатора, яким була фізична особа з відповідним сертифікатом НБУ. Ця особа вважалась незалежною. У той час Фонд гарантування був кредитором третьої черги і подавав ліквідаторам кредиторські вимоги на суму, виплачену вкладникам. І у результаті ми отримали від ліквідаторів 32 банків, що ліквідовувалися до закону 2012 року, лише 3,6% заявлених вимог. Тобто можна приблизно уявити, як ці ліквідатори працювали.
Зараз замість ліквідаторів є інститут уповноважених осіб, і ми отримали вже 17% від того, що виплатили, більше 15,7 млрд гривень. Формально ці уповноважені — працівники Фонду гарантування. Водночас вони незалежні — два у одному. Уповноважений є і рукою Фонду, і заміщує органи управління в збанкрутілому банку. Відповідно до закону 2012 року цей уповноважений має дуже автономний суверенний функціонал. Тобто Фонд на роботу уповноваженої особи майже не міг ніяк впливати. Відповідно, у нормальних руках це працювало нормально, а у “липких” — навпаки. Система із самого початку мала цей дисбаланс, практика виявила серйозні інституційні ризики.
Вже у 2015 році, коли вносилися зміни в закон, ми цю помилку спробували виправити. Ми додали, що уповноважені особи діють в межах делегованих Фондом повноважень. Ми створили у Фонді консолідований офіс з продажу активів банків-банкрутів — забрали в уповноважених цей функціонал. . Зараз ми продовжуємо цей процес і поступово переглядаємо повноваження, централізуючи їх, нівелюючи можливість одноосібного прийняття рішень тощо. . Це треба було робити ще у в 2012 році, та тоді, звичайно, ми не уявляли, з чим нам доведеться мати справу: ліквідація половини банківської системи, недієздатні правоохоронні органи, дивна робота суддів тощо.
Материал взят с сайта LB.ua — проекта Института Горшенина
